Семья

Ранок, який почався звичайно — і закінчився криком Того ранку, на світанку, наш Вербовий Яр ще дрімав. Нічний туман ковзав між приватними будинками, а в парку біля дитячого...

Вторник, 14:17: звонок, от которого у меня похолодели ладони В конце октября, во вторник, моя смена шла как обычно: короткие вызовы, бытовые ссоры, чей-то сорванный замок, чья-то тревога...

Конец мая: девочка, которая не садилась Говорят, что после многих лет в школе у учителя «глаза на затылке». Я бы сказала иначе: появляется второе сердце — и оно...

Морозный вечер у подъезда Я хорошо помню тот вечер — конец декабря, воздух звенит от холода, а снег не мягкий, как в сказке, а злой, колючий, будто мелкая...

Коли мене почали дратувати її «добрі ранки» Того осіннього ранку, коли за вікном тягнувся сірий дощ і Київ здавався зробленим із мокрого скла, я вперше відверто зірвався на...

Лютневі ночі, коли я тримала його за руку Мені сорок один, і я досі пам’ятаю той запах лікарняних ліків, що в’їдається в одяг і в думки. За вікном...

Вересневі післяобіди, коли я вчилася мовчати Мене звати Ізабелла Романенко, і довгий час я вміла визначати годину не за годинником, а за кроками в коридорі. Це не метафора....

Вересневий четвер, який розламав мене навпіл Я передала Марічку свекрусі лише на кілька хвилин — просто підігріти пляшечку. Я пам’ятаю, як сонце застрягло в шибках, як у квартирі...

Вечер у свекрови В конце января мы приехали к свекрови в её старый дом под Истрой — тот самый, где зимой всегда пахнет сухими дровами, горячим металлом батарей...

Про свято, яке ми чекали все життя Я — Ніна Антонівна, і це моя історія. Того прохолодного жовтневого ранку, коли за вікном ще стояв легкий туман і листя...