Семья

Задушливий зал і три чужі обличчя за моїм столом Того вечора була пізня осінь, і за вікнами ресторану темніло рано, але в банкетній залі світло палало так яскраво,...

Листопадовий ранок у Вежі Сантибаєнка Холодного листопадового ранку я ще не знала, що моє життя от-от зіткнеться з прірвою чужого болю. Тоді я була просто Валерія Монтенко —...

Ночь, когда я услышала собственную «прямую» Это случилось в конце ноября, почти в полночь, в отдельной палате частного перинатального центра под Москвой. Свет был приглушён, воздух пах антисептиком,...

Февральское утро, мамины перчатки и моя старая тетрадь В конце февраля мама снова подтянула резиновые перчатки — третий раз за минуту, как будто от этого зависело, насколько удачно...

Фарфор разбился как выстрел Я узнал подробности позже — по обрывкам разговоров, по словам врачей, по тому, как Вероника путалась в оправданиях, и по тому, что Лиля шептала...

Возвращение в Вороновск Я не говорил Светлане, что мне принадлежит половина земли в Вороновске. И это было не игрой, не позой и не попыткой «проверить» её — просто...

Июньские шашлыки, на которых меня решили «сломать» В тот июньский вечер, в День России, воздух во дворе пах жидкостью для розжига, дымом от мангала и приторной дешёвой сладостью...

Передріздвяний вечір: кухня, де все остаточно зламалося У грудні, пізно ввечері, наша кухня була напівтемна, і єдиним «спокійним» звуком було монотонне гудіння холодильника. Я досі пам’ятаю, як той...

Кінець осені під чужим дахом Мені було тридцять три, і на дворі вже стояла пізня осінь — з мокрим листям, ранніми сутінками та вітром, який просочувався крізь щілини...

Я поставила хрест на коханні — і жила так, ніби мені так і треба Мені було тридцять дев’ять, коли я впіймала себе на дивній думці: я вже не...