Драматический

Пролог: повідомлення, яке поставило крапку Наприкінці жовтня, коли вечори в передмісті Києва стають короткими й різкими, Олена Карпенко сиділа на кухні й слухала, як за вікном шарудить вітром...

Июньский звонок из роддома — Рома, Ромочка, у нас близнецы! — Таня говорила в трубку и плакала так, будто из неё разом вышло всё напряжение последних месяцев. —...

H2>Серый ноябрь и дорога в Троекуровский зал Всего за пять минут до начала прощания я стояла у стеклянных дверей ритуального зала на Троекуровском кладбище и пыталась заставить себя...

Как мы «становились взрослыми» и почему я так долго терпела Мы с Денисом познакомились ещё тогда, когда играли во взрослых — с пустыми кошельками, дерзкими мечтами и ощущением,...

Пізній листопад у Бескидах і стіна з фото без мене Сколівські Бескиди в той день були надто красиві, щоб у них поміщалася зрада: мокрий холод, клени, що горіли...

Двадцять сім годин, кесарів розтин і тиша, схожа на молитву Вівторок у середині квітня видався теплим, але в пологовому відділенні Київського міського перинатального центру повітря завжди однакове —...

Тихая жизнь, которая казалась уже заслуженной Меня зовут Владимир Волков, мне шестьдесят два. Почти сорок лет мы с женой Еленой живём в тихом посёлке на окраине Нижнего Новгорода...

Пізня зима, чорний фартух і чек на браслет Я стояла в тісній комірчині ресторану «Золотий Дуб» у Києві й підтягувала на талії чорний фартух, який пах чужими парфумами...

Похороны, где пахнет не землёй Когда в дело вмешиваются деньги, траур пахнет не дождём и сырой землёй, а редкими лилиями, отполированным мрамором и дорогим парфюмом, который пытается спрятать...

Того вечора над Києвом висів вологий зимовий туман, і повітря пахло снігом, якого от-от мало насипати цілими жменями. Було вже поночі — та сама година, коли місто стихає,...