Драматический

Жовтень у домі Альдрижів На початку жовтня, коли ранки в Ужгороді вже пахли холодом і мокрим листям, моє життя здавалося відпрацьованим до дрібниць. Я прокидалася затемна, їхала маршруткою...

Одна ночь, одно решение Меня зовут Марина Колесникова. Мне тридцать один, и последние три года я строила вокруг нашей с дочкой жизни крепость — из правил, привычек и...

Похорон, після якого мене викинули за поріг Похорон мого чоловіка був важкий і тихий — такий, коли навіть повітря здається густим, а кожен крок дається, ніби по воді....

Частина 1. Я жила цифрами й не помічала людей Я розповідаю це як свідчення, бо тоді, в один холодний день, я зробила вчинок майже машинально — і він...

Листопадовий вечір, який я запам’ятала назавжди Той вечір був типовий для пізньої осені: мокрий асфальт блищав під жовтими ліхтарями, десь у дворі пахло димком із чиєїсь грубки, а...

Скляний дім над Дніпром Мене звати Олексій Терновий, і досі важко вимовляти це вголос так, ніби я справді живу своє життя, а не дивлюся на нього збоку, як...

Пізній листопад у Києві та мій вибір мовчати Я довго жила так, ніби моя тиша — це броня. У нашій родині, де все вирішували поглядом і натяком, мовчання...

Грудневий дощ, який пахнув вироком Телефон у кишені вібрував так, ніби відраховував мені секунди до страти. Я навіть не дивилася — знала напам’ять, що там буде: короткий текст...

Частина 1. Я сказала «так» не тому, що вірила, що зможу його «вилікувати» Я не з тих людей, які розказують про себе як про рятівницю. Я не рятувала....

Звонок, который не дал мне вдохнуть Это случилось в конце ноября, когда темнеет ещё до ужина, а городская больница кажется отдельным миром — стерильным, холодным и бесконечным. Мне...