Драматический

Три тысячи рублей за меня Мне было девятнадцать, когда меня «устроили» — так это называли вслух — к чужому человеку, вдовцу с пятью детьми. На деле это была...

Два роки надії, яку я носила мовчки Мене звати Марина, і я довго думала, що найболючіше в шлюбі — це чекати. Чекати місяць за місяцем, рахувати дні, ловити...

Июльский полдень и чужая торжественность В тот день стояла липкая июльская жара, и даже камень у Дома правительства области казался тёплым на ощупь. Я поднялся по широким ступеням...

Липнева спека і бус без номерів Ніхто ніколи не питав мене, що я бачу. У місті так заведено: якщо ти спиш під навісом покинутого кіоску, тебе вважають не...

Березнева палата і звук, який не дає дихати Той березневий день я пам’ятаю не годинами — уривками, як спалахи. Різкий, безперервний писк монітора різав вуха, ніби електронний крик....

Як мене «нагородили» старим мотлохом Це було на початку листопада, коли над селом висить низьке небо, а вікна в бабусиній хаті здаються ще темнішими без її світла. Я...

Тиха неділя, яка зламала мій світ Я й досі не можу змиритися з тим, що найтемніший розділ мого життя почався в спокійну, сонцем залиту неділю, у вересні, просто...

Кінець березня. Один подих — і порожні двері Кінець березня в лікарні пахне антисептиком, гарячим чаєм із автомата і чужими надіями, що липнуть до стін. Я лежала після...

Березнева палата, де тиша стала лезом У лікарнях завжди є свій фон — ритм апаратів, кроки в гумових капцях, приглушені голоси в коридорах. Але того березневого вечора, коли...

Листопадова ніч у «Святої Клари» Листопад у Львові завжди пахне мокрим каменем, кавою та димом із коминів — і того вечора все це змішалося в мені з іншим...