Драматический

Листопадовий вечір і шепіт, який різав сильніше за крик Я досі чую його голос — тонкий, ламкий, ніби він боявся, що стіни почують. «Тату, не залишай мене. Коли...

Пентхаус над морем и дверь детской Я до сих пор помню тот вечер — влажный морской воздух тянулся в открытые щели панорамных окон, а где-то внизу глухо шумела...

Серпневий ранок, коли море здавалося лагідним Я досі пам’ятаю той серпневий ранок у Затоці так чітко, ніби все сталося вчора. Повітря було тепле, але не задушливе, з легким...

Пізній листопад і тиша, що тисне Пізній листопад у Києві має особливий звук: дощ не просто падає — він б’ється об скло, ніби вимагає, щоб його впустили всередину....

Пізній жовтень: коли тебе виганяють мовчки Я пам’ятаю той ранок до дрібниць, ніби холод спеціально в’ївся мені під шкіру, щоб я більше ніколи не забув. Надворі стояв пізній...

Дзвінок у темряві Мене розбудив телефон, коли за вікном Києва ще трималася густа передсвітанкова темрява, а холод середини квітня вперто ліз під шкіру, ніби весна не хотіла визнавати,...

Листопадова ніч і дзвінок О третій ночі в моїй квартирі задзвонив телефон — так різко, що серце вдарилося об ребра, ніби хотіло вискочити назовні. За вікном стояла холодна...

Глава 1. Тёмное утро и мой единственный шанс В начале ноября, ранним утром, небо над Москвой было такого цвета, будто кто-то размазал по нему мокрую сажу. Дождь шёл...

Я увидела её рядом с ним — и у меня потемнело в глазах Меня зовут Эмилия Картер, и если бы кто-то раньше сказал мне, что похороны могут превратиться...

Листопадовий вечір, який перевернув мою тишу Того вечора надворі було сиро й холодно, як буває у Львові наприкінці листопада, коли темніє рано, а вікна відбивають лише лампи й...