Драматический

Сніг і чужий дім Я довго мовчала про те, ким працює мій батько. Не тому, що соромилася — навпаки. Просто мені хотілося, щоб мене прийняли не через прізвище...

Крижана ніч, коли мене виставили за поріг Того зимового вечора сніг сипав густо, ніби хтось зверху розривав подушки, а вітер гнав холод між будинками так, що він різав...

Фраза, яку я не планував говорити вголос «Не лишай мене самого знову… тільки не цієї ночі». Я пам’ятаю, як ці слова вилетіли з мене шепотом, ніби хтось інший...

Выпускной, который должен был стать праздником Конец июня — это время, когда в Валенсии жара ложится на плечи, как тяжёлый плед. Воздух пахнет морем и раскалённым камнем, а...

Реанімація, де я порушила все заради одного шепоту Тієї зимової ночі, коли лікарняні коридори здавалися нескінченними, а світло ламп робило обличчя людей восковими, мій син Левко «зривався» просто...

Листопадовий вечір і шепіт, який різав сильніше за крик Я досі чую його голос — тонкий, ламкий, ніби він боявся, що стіни почують. «Тату, не залишай мене. Коли...

Пентхаус над морем и дверь детской Я до сих пор помню тот вечер — влажный морской воздух тянулся в открытые щели панорамных окон, а где-то внизу глухо шумела...

Серпневий ранок, коли море здавалося лагідним Я досі пам’ятаю той серпневий ранок у Затоці так чітко, ніби все сталося вчора. Повітря було тепле, але не задушливе, з легким...

Пізній листопад і тиша, що тисне Пізній листопад у Києві має особливий звук: дощ не просто падає — він б’ється об скло, ніби вимагає, щоб його впустили всередину....

Пізній жовтень: коли тебе виганяють мовчки Я пам’ятаю той ранок до дрібниць, ніби холод спеціально в’ївся мені під шкіру, щоб я більше ніколи не забув. Надворі стояв пізній...