Ця історія сталася наприкінці теплого сезону, коли у містах ще влаштовують вечірки просто неба, а в соцмережах одна за одною з’являються відео гендер-паті з конфеті, кульками й криками радості.
У заміському будинку під одним із великих українських міст того дня теж готувалися до «ідеального свята». У дворі грав м’який плейлист, між столами ходили родичі й друзі, хтось розливав ігристе, хтось фотографував декорації з рожевих і блакитних повітряних куль.
У центрі всієї уваги була молода пара, яка чекала свого першого малюка.
Невістка — тендітна, із великим округлим животом, у ніжній бузковій сукні — стояла біля краю басейну. Вона однією рукою інстинктивно підтримувала живіт, бо термін уже був великий, і кожен крок доводилося робити повільно й дуже обережно.
— Обережно, не підходь так близько до води, — шепнула їй одна з подруг, проходячи повз.
— Не хвилюйся, — усміхнулася вагітна, — я й так боюся басейнів.
Вона справді не вміла плавати. Про це знали найближчі — включно зі свекрухою, яка не раз кидала їй уїдливі зауваження на цю тему.
Свекруха того дня була особливо «весела». Вона ходила між гостями, голосно сміялася, розповідала, як «нарешті стане бабусею», але в кожній її фразі прослизало щось колюче: то натяк на те, що невістка «могла би й краще виглядати», то сумнів у тому, чи «це точно дитина її сина».
Коли всі зібралися у дворі, музика стала тихішою, провідний свята попросив усіх підійти ближче до басейну. Мали оголосити стать дитини — хтось ставив на хлопчика, хтось на дівчинку, суперечки звучали весело й безтурботно.
Невістка стояла спиною до води, тримаючи в руках кульку. Чоловік був поруч, трохи віддалік — щось обговорював із ведучим.
У цей момент до неї підійшла свекруха.
Вона стала майже впритул за спиною невістки. На обличчі — широка, але натягнута усмішка, яка не доходила до очей. В очах — дивна, неприємна іскра, яку так легко не помітити, якщо не дивишся уважно.
— Ну що, наречена-матуся, — тихо прошепотіла вона їй у вухо, — готова до шоу?
Тон був дивний: ніби жарт, але з металом усередині.
Невістка довірливо обернулася, щоб відповісти на її коментар, подумала, що свекруха, можливо, нарешті хоче сказати щось добре або хоча б примирливе.
Але в наступну мить усе сталося так швидко, що ніхто не встиг навіть зреагувати.
Свекруха обома руками різко штовхнула її вперед.
Вагітна не встигла навіть скрикнути. Сукня змахнула по бортику — і вона миттю опинилася в холодній воді басейну.
Спочатку всі гості… засміялися.
Комусь здалося, що це частина шоу. Хтось заплескав у долоні, хтось підняв телефон і миттєво натиснув «запис».
— Ого, от це номер! — вигукнув хтось. — Це буде відео року в сімейному чаті!
— Тільки дивіться, щоб не в TikTok, а то ще прославитеся, — жартував інший.
Свекруха сміялася гучніше за всіх, плескаючи в долоні, наче все було заздалегідь спланованою «розіграшною» частиною програми. Її голос прорізав загальний гул:
— Та ну, людям трохи адреналіну не завадить!
Але минула секунда. Потім ще одна.
І ще.
А вагітна жінка так і не з’явилася на поверхні.
Сміх почав затихати. Спершу — у одного, двох, потім хвиля тривоги прокотилася по всьому подвір’ю.
— Е-е… а де вона? — невпевнено запитала одна з подруг, нахиляючись ближче до бортика.
— Вона ж… не виринає… — прошепотів хтось позаду, і в голосі вже відчувалася паніка.
На кілька секунд усі наче заціпеніли, ще не встигаючи усвідомити, що жарти вже закінчилися.
Тільки свекруха нервово, але все ще з удаваною впевненістю промовила:
— Та не вигадуйте, вона ж уміє плавати… Вона просто розігрує нас. Зараз вискочить — і всі посміємося.
У цей момент чоловік вагітної, який стояв трохи далі, різко обернувся до неї.
Обличчя в нього перекосилося від люті й страху.
— Вона НЕ вміє плавати! — закричав він. — Ти це знала!
Свекруха скривилася, наче отримала ляпас. Обличчя зблідло. Усмішка зникла, як стерта рукою.
— Я… я… я забула… — пролепетала вона, роблячи крок назад.
Але було вже надто пізно.
Кілька чоловіків не чекаючи більше нічиїх команд, стрибнули у воду. Хтось скинув сорочку просто на ходу, хтось пірнув, навіть не роззувшись.
Усім здавалося, що вода стала густою, важкою, що час у цьому дворі потягнувся, як гума.
Через кілька секунд один із них виринув, тримаючи на руках безжиттєве тіло вагітної жінки. Її волосся розпливлося по поверхні води, руки безвольно звисали.
Люди навколо заволали. Хтось закрив очі руками, хтось розвернувся й почав гірко плакати.
— Викликайте «швидку»! — кричав хтось.
Чоловік підбіг до дружини, впав поруч із нею на коліна, тряс її за плечі, повторюючи її ім’я, ніби цим міг повернути її до життя.
— Дихай… Чуєш, дихай, будь ласка… — його голос зривався, ледь не ламався на крик.
Хтось почав робити їй штучне дихання, інший відраховував удари по грудях.
Ці кілька секунд здавалися вічністю.
Нарешті вона різко закашлялася. Вода бризнула з рота, груди рвучко піднялися. Вона судомно вдихнула й повільно розплющила очі.
Усі навколо видихнули з полегшенням. Хтось навіть заплакав від радості.
У кутку двору, притулившись до стіни, стояла свекруха. У неї тремтіли руки, губи теж. Вона виглядала так, ніби от-от знепритомніє, але до невістки не підійшла.
Невістка повільно підвелася, опираючись на руки тих, хто допомагав їй встати. Сукня прилипла до тіла, волосся мокрими пасмами спадало на плечі. Вона була бліда, але в очах не було ані істерики, ані паніки — тільки холодна тверезість.
Вона перевела погляд на свекруху.
У дворі стало так тихо, що було чути, як десь далеко грає музика з колонки, яку забули вимкнути.
Невістка випросталася й раптом заговорила голосно, чітко, так, щоб усі почули:
— Ви прекрасно знали, що я не вмію плавати.
Свекруха смикнулася, немов від удару.
— Ні… я… я забула… — промимрила вона, нервово відступаючи назад.
— Ви не забули, — продовжила невістка, не зводячи з неї очей. — Ви з першого ж дня говорили, що ненавидите мене. Казали, що ця дитина «точно не від вашого сина». Ви намагалися позбутися нас обох.
— Це брехня! — майже зірвалася на крик свекруха. — Ти все вигадуєш! Люди, не вірте їй!
Навколо зашепотіли, але ніхто не став поспіхом її захищати.
Невістка повільно підняла руку. В її пальцях був телефон.
— Добре, — сказала вона рівним голосом. — Тоді зробімо так: давайте викличемо поліцію. Хай вони подивляться записи з камер біля басейну. Там чудово видно, штовхали ви «випадково» чи ні. І там же чути ваші слова. А ще… — вона зробила паузу, — ви більше НІКОЛИ не побачите свого онука.
Ці слова вдарили сильніше, ніж будь-який крик.
Свекруха різко зблідла ще більше, коліна наче підкосилися. Вона почала ридати, простягаючи руки вперед:
— Ні! Тільки не це… Я… я не хотіла… Це був жарт… дурний жарт…
Але ніхто вже не слухав її виправдань.
Чоловік стояв поруч із дружиною, мокрий по пояс, із червоними очима. Він дивився на матір так, ніби вперше бачив її справжньою, без жодних масок.
— Ти перетнула межу, мамо, — сказав він тихо, але так, що всі почули.
Поліцію викликали того ж вечора.
Гості вже розходилися — хто мовчки, хто шепочучи одне одному здивовані й обурені коментарі. Свято, яке мало стати одним із найщасливіших днів у житті молодої сім’ї, перетворилося на сцену злочину.
Офіцери приїхали швидко.
Адміністратор будинку дістав записи із камер спостереження, які були встановлені навколо басейну та в основних зонах двору. Усі перемістилися до вітальні, де на великому екрані ввімкнули відео.
Камера чітко показувала: вагітна стоїть біля краю басейну, свекруха підходить ззаду, щось говорить їй на вухо — і потім обома руками різко штовхає її в спину.
Ніякого «випадкового дотику», ніякого «підсковзнулася». Рішучий, усвідомлений рух.
Зі звуком було чутно й інше: її минулі фрази, зафіксовані раніше — про те, що «краще б ця дитина не народжувалася», про «чужі гени», про «дешеву селючку, яка причепилася до її сина».
Для слідчих цього було більш ніж достатньо.
Свекруху забрали.
Суд тривав недовго: відео, свідчення гостей, попередні висловлювання — усе склалося в чітку картину.
Вона отримала реальний строк за напад і створення загрози життю вагітної жінки та її ненародженої дитини.
Невістка не прийшла на оголошення вироку. Вона сиділа вдома, погладжуючи живіт і слухаючи, як у сусідній кімнаті чоловік говорив із адвокатом.
Вона вже зробила свій вибір того вечора біля басейну, коли, ледве повернувшись із того світу, вирішила більше не мовчати й не терпіти.
